Напевно, до кожного з нас слово прийшло з маминим голосом іще над колискою. Мова – великий дар природи, це “найбільше й найдорожче добро кожного народу, - так говорив про рідну мову Панас Мирний, - ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складаєі своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування”. А хто ж це – народ? Це ми з вами, дорослі й діти. І від кожного з нас залежить – чи виживе наша мова, одна з найспівучіших мов світу.
1. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ.
2. Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3. Літературна мова – то головний двигун розвитку духовної культури народу, то найміцніша основа її.
4. Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить культурному об’єднанню нації.
5. Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
6. Для одного народу може бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис.
7. Головний рідномовний обов’язок кожного свідомого громадянина – працювати для збільшення культури своєї літературної мови.
8. Стан літературної мови – то ступінь культурного розвою народу.
9. Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.
10. Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також виконувати рідномовні обов’язки свого народу.

Кiлькiсть переглядiв: 214

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.